История. Блог Хемий Светланы Николаевны: учащимся 9-ыхклассов

Задание с 25.05-29.05

Тема: Международные отношения в конце 19вД/З1. Прочитать материал на блоге2. Просмотреть видеоматериалы по теме3. Написать короткий конспект в рабочую тетрадь

Просмотреть презентацию

ПРЕЗЕНТАЦИЯ (нажмите на слово )

Задание с 18.05-22.05

Попытки модернизации Османской империи. Младотурецкая революция 1908г .Попытки модернизации Персии (Ирана) Революция 1905-1911

Д/З

1. Прочитать параграф 25

2. Просмотреть видеоматериалы по теме

3.Пройти тест ТЕСТ код239640

Османська імперія — держава, заснована на півострові Мала Азія династією Османів (1300-1922 рр.). Це була степова імперія, яка увібрала державні й культурні традиції завойованих земель. Через тюркське походження династії та панівну культуру Османську імперію в Європі та Україні називали Туреччиною, її правителів — турецькими султанами, а підданих — турками. Османська імперія в зеніті своєї могутності в XVI—XVII ст. охоплювала всю Малу Азію, Балканський півострів, арабські землі Близького Сходу та Північної Африки, значну частину Закавказзя, Північного Причорномор’я загальною площею 5,2 млн км2 з населенням до 30 млн осіб. Це була найбільша ісламська держава після Арабського халіфату. Від кінця XVII ст. Османська імперія через експансію європейських держав і розвиток національно-визвольних рухів втрачала території в Європі та на Близькому Сході. її спадкоємцею стала Турецька Республіка.

РЕФОРМИ В ОСМАНСЬКІЙ ІМПЕРІЇ в середині XIX ст.

У 1839-1870 рр. в Османській імперії здійснювалися реформи, які дістали назву Танзімат («перетворення», «реформи»). Яків азійських сусідів імперії — Китаї, Ірані — ці перетворення були покликані подолати відсталість країни порівняно з Європою.

В Османській імперії мало бути вирішене питання рівності прав немусульманського населення з мусульманською більшістю. Тому з 1856 р. декларували допуск немусульман до державної та військової служби, рівне оподаткування. Також було проголошено про зміни податкової системи, покращення шляхів сполучення. Реформи згори посилили контроль уряду на місцях. Це збільшило потребу в урядових службовцях, і їхня кількість зросла в десятки разів, перевищивши 100 тис. осіб. Держава запровадила світську освіту для мусульман і немусульман. Ухвалений у 1868 р. закон про народну освіту постановляв, що початкова освіта мусила стати загальною, обов’язковою та безплатною. Оновлене військо, що комплектувалося рекрутськими наборами, налічувало 210 тис. солдатів й офіцерів, а також 490 тис. резервістів.

Реформи надали іноземцям право набувати землю й нерухомість. Уряд почав роздавати концесії на будівництво залізниць, експлуатацію надр, транспортні перевезення. У 1855 р. було відкрито Османський банк — перший іноземний банк з англо-французьким капіталом.

Суспільство відгукнулося на реформи піднесенням патріотизму під впливом ознайомлення з європейським інтелектуальним і політичним життям. У 1851 р. в Стамбулі було утворене «Товариство знань» (Енджумені-і даниш), яке взялося поширювати знання шляхом друкування книжок з різних наук турецькою мовою. Виникли друкарні й товариства просвіти.

У середовищі нової османської інтелігенції виникали різні політичні гуртки. Один з них на чолі з письменниками Намиком Кемалем, Ібрагімом Шинасі, Алі Суаві та Зія-беєм утворив рух «нових османів». Він сформулював ідею патріотизму у формі османізму — лояльності всіх підданих Османської імперії.

2. РЕЖИМ АБДУЛ-ГАМІДА II

Однак національні рухи нетурецьких народів посилювались. Нові османи, сподіваючись стримати ці рухи запровадженням конституційного ладу, 30 травня 1876 р. організували заколот і повалення султана Абдул-Азіза. Згодом новим султаном став Абдул-Гамід II. 23 грудня 1876 р. він оголосив про запровадження конституції, розробленої великим везіром Мідгатом-пашею та Намиком Кемалем. Вона проголошувала громадянські свободи, запроваджувала двопалатний парламент, хоча й гарантувала необмежені права султана.

У березні 1877 р. було відкрито першу сесію парламенту (меджлісу). Критика, що зазвучала з його трибуни, а в лютому 1878 р. висловлення недовіри великому везіру та його кабінету за поразки у війні з Російською імперією, дали султанові підстави побоюватися повстання, і він розпустив парламент, не давши йому навіть ухвалити бюджет.

Абдул-Гамід II обрав традиційну для султанату політику тиранії. Ліберальну опозицію всередині країни було придушено, були заборонені публічні зібрання. Султан запровадив контроль над пресою й поліцейський нагляд за підданими. Він сприяв розвиткові сучасних засобів транспорту і зв’язку: було організовано імперський телеграф і пошту, споруджувалися залізниці. Мало подорожуючи країною, він широко користувався фотографіями для оцінки ситуації на місцях. В ідеології він зробив ставку на панісламізм і підносив власну роль халіфа як голови всіх мусульман. За його правління значно зросла кількість світських шкіл, розвивалось книгодрукування.

На правління Абдул-Гаміда II припали територіальні втрати Османської імперії. Франція окупувала Туніс (1881 р.), Греція приєднала Фессали (1881 р.), Велика Британія окупувала Єгипет (1882 р.), Болгарія анексувала Східну Румелію (1885 р.). Крит унаслідок грецького повстання фактично відпав від імперії в 1897 р.

Значний вплив на султана мала Німеччина. Починаючи з 1880-х років, в імперії постійно перебували німецькі військові місії для навчання османського війська. Німеччина прагнула здобути власний вихід на Близький Схід і домоглася від султана дозволу на будівництво стратегічно важливої залізниці Берлін — Стамбул — Багдад.

Цензура й поліцейський контроль виявилися не в змозі зупинити ані поширення ліберальних ідей, ані націоналістичні рухи. Болгарські, грецькі, вірменські активісти та навіть мусульмани з албанців, арабів і курдів підтримували сепаратизм. Щоб утриматися при владі, султан нацьковував одних націоналістів на інших: болгар на греків у Македонії, курдів — на вірмен. У 1894 р. вірмени підняли збройне повстання, яке було придушене переважно силами курдів.

3. РУХ МОЛОДОТУРКІВ

Деспотичний режим, воєнні поразки, національні повстання викликали появу опозиційних рухів у середовищі османської інтелігенції. Найавторитетнішим з них було таємне товариство «Єднання і прогрес» (початкова назва — «Товариство османського єднання»), засноване 2 червня 1889 р. курсантами військових училищ за ініціативою Ібрагіма Темо. Згодом до нього долучилися державні чиновники та представники духовенства.

В еміграції виникла інша організація на чолі з Ахмедом Резою.

Обидва угруповання об’єднували в основному молоду турецьку інтелігенцію (звідси й походить назва — «молодотурки»).

Перед собою вони поставили мету — відновити Конституцію 1876 р. і провести деякі реформи, модернізувавши суспільство за європейським зразком.

Найбільші розбіжності серед учасників руху були пов’язані з національним питанням. Група Ахмеда Рези обстоювала ідею «османізму» — збереження імперії. Інша група наполягала на децентралізації імперії та визнанні автономії за нетурецькими народами.

Невдовзі товариство молодотурків сильно розрослося. У ньому виникли навіть відділи смертників (федаі), які були готові знищувати будь-кого, хто здавався «небезпечним для батьківщини». Нові цілі привабили військових, які почали становити більшість товариства.

У 1907 р. в Парижі відбувся з’їзд різних молодотурецьких груп, на якому було досягнуто тимчасового примирення та ухвалено рішення про підготовку повстання.

МОЛОДОТУРЕЦЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1908 р.

Повстання почалося 3 липня 1908 р. виступом армійських підрозділів у Македонії.

Султан поспішив оприлюднити своє рішення про відновлення конституції.

Повсталі війська вступили до Стамбула. Молодотурки сформували новий уряд, але султана залишили на троні.

Прийшовши до влади, молодотурки проводили непослідовну та нерішучу політику. Цим скористався султан, який заручився підтримкою духівництва, 13 квітня 1909 р. було вчинено заколот з вимогами відродити шаріат, скасувати конституцію, відновити владу султана.

Але заколот було придушено, Абдул-Гамід II втратив трон, що дістався Мегмедові II. Фактично султан уже втратив свій авторитет самодержавця. Тепер молодотурки самі взяли кілька посад в уряді, більшу частину вищих посад у війську й при дворі, посіли посади губернаторів і послів.

Задание с 11.0-15.05

Всемирная история: Тема: Китай во второй половине 19в

Д/З

1. Прочитать параграф 24

2. На стр.204 вопрос 10 письменно (задание прислать на электронную почту или вайбер)

3. пройти тест на сайте на урок 584823-код тесту

В начале 19в Китай был крупным государством. Ему принадлежали Индокитай, Монголия, Тибет, часть Средней Азии, Корея. Однак самоизоляция негативно влияла на развитие страны. Англия, Франция стали активно добиваться "открытия"Китая. Впоследствии к ним присоединилась США, Россия, Германия, и Япония.

По итогам англо-китайской войны 1840-1842гг (первая опиумная война) и англо- китайского противостояния 1856-1860 Китай был насильно открыт для европейцев.

Одновременно с тем, как колонизаторы активно проникали в Китай, правящая Маньчжурская династия приходила в упадок. Кризис империи начался после увеличения ввоза в Китай опиума, обесценивание китайских мелких денег. Следствием кризиса стало разрушение власти императора и обнищание населения. Этот процесс вызвал социальную напряжённость в китайском обществе.

В начале 40-50гг 19в по Китаю прокатилась волна крестьянских волнений, переросших в движение ТАЙПИНОВ. Главным идеологом восстания был Хун Сюцюань. Он проповедовал идею социального равенства построения "Тайпинь Тяньго"(царство справедливости)В 1853г восставшие овладели столицей - Нанкином. Тайпины основали своё государство, в котором стремились воплотить принцип равного распределения материальных благ и отменить прао собственности на землю. Однако их попытки потерпели неудачу.

Побоявшись размаха движения, вмешались европейские государства. Окружили и захватили Нанкин. В 90-е годы в Китае стали распространяться идеи о необходимости коренных преобразований, которые бы сохранили независимость и целостность Китая.

Тем временем в стране нарастал стихийный протест против проникновения в Китай иностранцев. Ключевым событием стало восстание, организованное членами общества "Ихэтуань". В ответ на это восемь государств - Англия, Япония, Франция, Италия,Германия, Австро-Венгрия - направили свои войска в Китай , разгромили ихэтуаней и вошли в Пекин.

После подавления восстания Китай был вынужден подписать новые неравноправные договора с Китаем.

На борьбу за модернизацию Китая вышли силы, выступившие за революционные изменения в стране. Их возглавил Сунь Ятсен. Он провозгласил "три народных принципа":

- национализм

- народовластие

- благосостояние народа

Под угрозой революции императрица Цы Си согласилась на проведение некоторых реформ.Провозглашались:

- отмена рабства

- ликвидация сословных различий и привилегий дворян

- создание армии по европейскому образцу

- отмена пыток

- создание совещательных органов в провинциях

- проведение денежной и финансовой реформ

- запрет на употребление опиума

- создание политических партий

- реформирование системы образования (в том числе его европеизация)

Все эти преобразования свидетельствовали о начале модернизации в Китае. Однако, в традиционном обществе не воспринимали изменений и противились им. После загадочной смерти императрицы Цы Си 1908г реформы были остановлены.

Провал реформ создал предпосылки для революции. В результате случайного взрыва гранаты, была обнаружена нелегальная квартира революционеров,где нашли список революционеров. По стране прокатилась волна арестов. Заговорщики решили действовать незамедлительно. 10 октября 1911г вспыхнуло восстание. Оно перекинулось на другие города. Его участники объявляли себя независимыми от власти императора.

Маньчжурские власти обратились за помощью к Юань Шикаю. Он должен был взять на себя организацию войска и возглавить его. Возглавил он и императорский совет. Стал премьер-министром. Т.Е полновластным диктатором Северного Китая. Был издан проект Конституции, которая провозгласила монархию. Восстание ширилось. Объявили себя независимыми города Шанхай, Шаньдун, о своей независимости объявила Внешняя Монголия. Маньжчурская империя стала распадаться.

Сунь Ятсен вернулся в эмиграцию и позже прибыл в Шанхай.

29декабря 1911 г конференция революционных провинций, собравшаяся в Нанкине провозгласила образование Китайской Народной Республики. Сунь Ятсен избран временным президентом.

1января 1912г принял присягу. Правящая верхушка стремилась сохранить власть. 12.02.1912г Юань Шикай заставил мать 6летнего императора Пу И подписать акт об отречении от престола. Сунь Ятсен с программой "благосостояние народа", оказался неугодным. Понимая это, он отказался от президентства в пользу Юань Шикая.

Китай пережил непростой год, который по старому календарю называется синхай. Отсюда название революции Синхайская. Таким образом Синхайская революция завершилась.

В матре 1912г в Нанкине принята Новая Конституция, а столица перенесена в Пекин.

- провозглашена республика

Однако борьба за власть не прекратилась. Юань Шикай не оставлял надежд возродить монархию. Одновременно формировалась и демократическая оппозиция. В августе 1912г "Объединённый Союз", созданный Сунь Ятсеном образовали партию Гоминьдан. Но в парламенте, который начал работать в апреле 1913г на основе новой Конституции, Гоминьдан получил большинство голосов. Его депутаты находились в оппозиции к Юань Шикаю. Ситуация ухудшилась, когда узнали о причастности его к планированию убийства одного из представителей партии Гоминьдан. В стране снова вспыхнуло восстание. 7 южных провинций, где Гоминьдан имел сильные позиции, заявил об отделении от Пекина. Началась гражданская война между Севером и Югом, в результате войска Юга были разбиты. Гоминьдан перешёл на нелегальную деятельность, а Сунь Ятсен уехал в эмиграцию.

Разогнав парламент, став полноправным диктатором, Юань Шикай создал условия для реставрации монархии. Конституция пересмотрена, изъяты статьи о демократических правах, однако незадолго до своей смерти(1916г), диктатор отказался от прежних намерений и республика была сохранена.

Завдання з 01.05-09.05

Тема: Всемирная история Япония. Эпоха Мейдзи

Д/З

1. Прочитать параграф

2. Выписать в тетрадь определения (сёгунат, империя, революция, эпоха Мейдзи)

3. Выписать в тетрадь таблицу реформ Муцухито

4. Нажмите на слово "тест", введите код
ТЕСТ Код
177455

светскую власть в Японии середины 19в осуществлял сёгун (крупный феодал, "полководец-правитель") из династии Токугава. Эта последняя династия была у власти с 1603- 1867гг

Таким образом сложилась форма правления сёгунат - форма правления страной крупными феодалами, при которой император был лишён реальной власти в государстве.

3 января 1868г 15летний император Муцухито со своими войсками нанёс поражение войскам сегуна. Эти события принято считать "революцией Мейдзи", события 1867-1868 гг называют ЭПОХОЙ МЕЙДЗИ:

- официальное название правления Муцухито , который пришёл к власти в результате революции.

Император провозгласил начало реформ в государстве.

ВИДЕО ПО ТЕМЕ:

Завдання з 27.04-01.05

Тема: Культура України II пол.XIX - поч.XX ст

Д/З

1. ПІДГОТУВАТИ ПРЕЗЕНТАЦІЇ ЗА ТЕМАМИ НА ВАШ ВИБІР:

- РОЗВИТОК ОСВІТИ

- ХРИСТИНА АЛЧЕВСЬКА- НАРОДНИЙ ВЧИТЕЛЬ

- СОФІЯ РУСОВА - ОРГАНІЗАТОРКА НАРОДНОЇ ОСВІТИ

- М.ГРУШЕВСЬКИЙ

- РОЗВИТОК І ДОСЯГНЕННЯ НАУКИ

- ДІЯЛЬНІСТЬ НТШ
2. Пройти тестування
Тест код теста996695 до 10.05

Олімпійський принцип «вище, швидше, сильніше», що виникає в кінці ХІХ століття, непогано описує і розвиток науки в другій половині цього століття.

До існуючих Харківського, Київського та Львівського університетів додаються нові. У 1865 році на базі Рішельєвського ліцею в Одесі виникає Новоросійський університет. У 1875 році створюють Чернівецький університет імені Франца-Йосифа, а нині імені Юрія Федьковича. Нині будівлі цього університету розташовані у колишній резиденції православного митрополита Буковини, збудовані у стилі еклектики – тобто поєднання різних стилів. Їх ще люблять називати «українським Гоґвартсом».

Наприкінці століття в Києві, Харкові, Львові та Катеринославі з'являються політехнічні інститути, які спеціалізуються на підготовці технічних спеціальностей.

Багато українських науковців відзначилися важливими науковими відкриттями. Зокрема, Ілля Мечников описав клітинний імунітет та фагоцитоз, за що отримав Нобелівську премію. Учнем Мечникова був мікробіолог та спеціаліст з епідемій Данило Заболотний.

У царині гуманітарних наук на особливу увагу заслуговують сходознавець Агатангел Кримський, археолог та етнограф Федір Вовк та філолог Борис Грінченко. Українські історики в цей час працюють над створенням наукових концепцій української історії. Зокрема, праці Миколи Костомарова, Володимира Антоновича та Дмитра Яворницького присвячені історії козацтва.

Першою масштабною узагальнюючою працею з історії України можна назвати «Історію України-Руси» Михайла Грушевського, професора Львівського університету. До Львова він переїхав з Києва і там очолив Наукове товариство імені Тараса Шевченка, що стало в цей час серйозним науковим центром.

Можна стверджувати, що в другій половині ХІХ століття людство повернуло віру у пізнавальні можливості людського розуму. Небувалі темпи прогресу стимулювали небувалий розвиток наук, особливо технічних та природничих.

Віра у всемогутність наукового пізнання світу відобразилася і у мистецтві, де на провідні позиції вийшов реалізм. Якщо романтики насамперед звертали увагу на внутрішній світ людини, то реалісти намагалися проаналізувати та зрозуміти людину через оточуючу її дійсність та причинно-наслідкові зв'язки. Основний художній принцип реалізму - правдиве відтворення дійсності.

Реалізм в українському мистецтві проявляється в широкому спектрі жанрів. В літературі однією з перших до реалізму звернулася Марко Вовчок у повісті «Інститутка». У 80-90-роках з'являється «об'єктивна проза» Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Івана Франка та багатьох інших. У них відображаються усі риси неприглядної дійсності з фотографічною точністю, але основне завдання — зрозуміти мотивацію вчинків людини, впливу оточення та, зрештою, людську ься в широкому спектрі жанрів. В літературіДруга половина ХІХ століття стала часом формування професійного українського театру та класичної музики. У 1864 році у Львові відкрився перший професійний театр

А у 1882 році у Єлисаветграді почала працювати перша на Наддніпрянщині професійна трупа акторів під керівництвом Марка Кропивницького. У цій трупі грало багато видатних акторів того часу: Марія Заньковецька, Микола Садовський та Панас Саксаганський, через що вона отримала назву «театр корифеїв». Серед іншого, там ставили і п'єси класиків української драматургії Михайла Старицького, якого ви можете знати завдяки твору «За двома зайцями», того ж Марка Кропивницького та Івана Карпенка-Карого, автора «Мартина Борулі», «Ста тисяч» та інших відомих творів.